КОЗАЦЬКА СЛАВА НЕ ВМРЕ, НЕ ЗАГИНЕ!
Битва під Корсунем 26 травня 1648 року стала справжнім тріумфом української армії, військового таланту Богдана Хмельницького, відваги запорізьких козаків.
Після жахливої поразки 16 травня того ж року під Жовтими Водами поляки були дуже обережні і дозволяли собі лише дрібні герці і рідку перестрілку. Напередодні битви козацьке і польське війська зайняли позиції на протилежних берегах річки Рось.
Ввечері, на думку коронного гетьмана Миколи Потоцького та його оточення, їм «всміхнулася вдача»,бо зловили «бута» Микиту Галагана, який у козаків був перекладачем з татарської. Хто ж з поляків здогадався, що Хмельницький навмисно підіслав його до ворожого табору! Козацький шпигун під тортурами «зізнався»: в українському таборі зібралося багатотисячне військо козаків й татар. Ті цифри так настрахали польське командування, що у них виникла одна ідея – негайно відступати до Богуслава.
Саме на це й розраховував Хмельницький, тому що насправді українські сили налічували 5 тисяч козаків-піхотинців і півтори тисячі татарської кінноти з луками або зовсім без зброї. Перша хитрість вдалася! Що було потім? Хмельницький, впевнений, що перелякані поляки відступатимуть горбуватою місцевістю й лісом, наказав вірному Максиму Кривоносу перекопати темні лісові шляхи ровами, завалити їх деревами, не дати ворогу жодного шансу на порятунок.
Біля урочища Горіхова Діброва поляки остаточно опинилися у пастці між болотами та високими кручами. Вийти з глибокої балки було неможливо. Залишалося одне – зупинитись і оборонятись. Марними виявилися спроби розвернути артилерію, що застрягла в болоті. У скрутне становище потрапила й польська кіннота: кмітливі козаки скрізь порозкидали «зубці часнику» – залізні якірці, які вбивалися в копита і виводили коней з участі в бою.
За чотири(!) години польське військо було повністю розгромлене. Більшість солдатів загинула в бою, решта побігла в такому безладі, що завалила міст через річку Случ і втопилася у великій кількості. В полон потрапили 80 вельможних шляхтичів разом із гетьманами Потоцьким та Калиновським. З усієї 20-тисячної армії врятувалося лише 1,5 тисячі чоловік.
Наш Хмельницький знов довів усьому світові, що завдяки вмілому командуванню можна перемогти будь-яке вороже військо. Вирушали в похід поляки з надією на швидку перемогу, а зазнали нищівної поразки і втратили бойовий дух!
Попереду були нові бої і нові перемоги української зброї…