This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 41.60 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.

По шляху у Вічність

 

Центральна дитяча бібліотека

Методико-бібліографічний відділ

комунальної установи Ізмаїльської міської ради

«Централізована бібліотечна система для дітей»

 

 

По шляху у Вічність

 

 

Методичний вектор

(до 295-річчя з дня народження Г.С.Сковороди)

Ізмаїл

2017

 

Григорій Савич Сковорода – засновник української філософії, поет, педагог, просвітитель «безумного і мудрого» XVIII століття, перший український байкар, а ще – музикант, співак, композитор, передовсім же – народний мудрець.

295-річчю  від дня народження цієї величної постаті присвячено даний посібник. Він адресується бібліотекарям, які працюють з дітьми, і керівникам дитячого читання.

 

Основні віхи життя і творчості українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета і педагога  Григорія Савича Сковороди

 

3 грудня 1722 р. день народження Григорія Савича Сковороди
1738 р. Григорій Сковорода вступає до Києво-Могилянської Академії
10 серпня 1742р. стає солістом придворного хору цариці Єлизавети
1744 р. повертається до Києва й продовжує навчання в Академії
1750 р. подорож до Угорщини  і далі по країнах Західної Європи
1753 р. Григорій Сковорода повертається із-за кордону
1 липня 1753 р. написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі
1753-1754 рр. час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».
1754 р. наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика              С. Томари
1755 р. подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергієвій лаврі
1755 Григорій Сковорода знову живе в селі Каврай
1757 створення перших віршів збірки «Сад божественних пісень»
1759 р. починає викладати піїтику у Харківській духовній колегії
Влітку 1760 р. після сварки з архімандритом Гервасієм йде з колегіуму
1760-1761 р. перебування в селі Стариця
Влітку 1761 р. повернення Григорія Сковороди до Харківського колегіуму
1761-1764 р. вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі
1764 р. разом з М.Ковалинським  їде до Києва
1766 р. написав посібник «Вхідні двері до християнської доброчинності для молодого шляхетства Харківської губернії» і діалог «Наркис»
1767 р. написано діалог «Асхань».
1768-1769 р. викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі
1769 р. початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди
1770 р. останні відвідини Києва
1772 р. написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни»
1774 р. в селі Бабаї закінчує збірку «Байки Харківські» і дописує діалог «Кільце. Дружня розмова про душевний світ»
1775 р. діалог «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу»
1776 р. написано трактат «Икона Алкивиадская»
1781 р. подорож до Таганрогу
1783 р. закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».
1783-1785 рр. в цей період написані три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою». Завершення роботи над збіркою «Сад божественних пісень»
1785-1790 рр. живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук
1787 р. діалоги «Вбогий жайворонок», «Вдячний Еродій»
1790 р. переїжджає жити до села Іванівка
1791 р. присвячує М. Ковалинському останній діалог «Потоп Змиин»
1792 р. весь цей рік знову живе у Гусинці
1794 р. в Іванівці художник Лук’янов пише портрет Г.С.Сковороди
29 жовтня 1794р.    72-річний філософ помер в селі Іванівка

***

По шляху у Вічність

Хто постає між вічністю і часом, світлом і пітьмою, істиною і неправдою, добром і злом і хто має переважне право вибирати істинне, добре, досконале, все це здійснюючи насправді, в будь-якому місці, бутті, становищі, званні, мірі, – той мудрий, той праведний.

Таким є муж, про якого тут ітиме мова.

Михайло Ковалинський,

Учень, друг, перший біограф Сковороди

На межі двох періодів історії українського письменства – давнього й  нового – височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок, – це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. В ньому завжди вражала й вражає цільність натури й принциповість. Ще в 1753 році Г.С. Сковорода посів у Переяславському колегіумі посаду викладача піїтики. Єпископ вимагав пояснити, чому Сковорода викладає свій предмет не як кожний «порядочный чиновник», а по-новому. Григорій Савич відповів, що про те можуть судити спеціалісти: «Одна справа – архієрейський посох, а інша – смичок», що значило «знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Це був виклик, якого не могла знести єпископська пиха,- і Сковорода пішов геть з училища.

Пізніше Білгородський єпископ Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво. Той, не бажаючи втратити особисту волю й незалежність, зухвало відповів: «Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м’яко та чернецтвуйте! А для мене чернецтво – в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства… в пошукуванні слави Божої, а не слави людської».

Зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь – виклик: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому…!»

Сковороду спокушали високими світськими посадами, все з тим же наміром – ізолювати його від людей. Харківський губернатор пропонував: «Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?». У відповідь: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль – і задоволений».

Незадовго до смерті, як розповідають, Сковороду вмовляли запричаститися. «Не євхаристія єднає людину з богом, а пізнання себе»,- була його відповідь.

Дивовижна послідовність у дотриманні власних принципів життя іноді ставала трагедією Сковороди. Одного разу до нього обізвалося високе людське почуття – кохання, що для філософа, відомого своїм зневажливим ставленням до жінок, було справжньою трагедією. Скорившись почуттю, він навіть запропонував дівчині вийти за нього заміж. Та в останню мить, уявивши, що зраджує власній волі, він утік із церкви і пішов своїм шляхом-дорогою, відмовившись на все життя від щастя…

Скільки в цих напівфольклорних оповіданнях історичної достовірності, а скільки народного домислу – зараз встановити важко. Але одним з найцікавіших творів, залишених нам Г. С. Сковородою, є його власне життя; воно має виразне громадське звучання, що зобов’язує нас уважно вивчити його. Вивчити на тлі того часу, коли жив і творив найвидатніший український філософ-письменник XVIII століття.

Тільки через сто років після смерті Григорія Сковороди було зібрано і видано друком усі відомі на той час його твори. Цю неоціненну послугу нашій культурі й історії зробив 1894 року в Харкові Д. І. Багалій. До цього тільки окремі філософські й художні твори Сковороди були надруковані, а решта поширювалась серед народу в численних рукописних копіях.

Для Т.Г. Шевченка твори Сковороди були не лише підручною книгою, але й незглибимим джерелом філософської і поетичної думки, з якого повною мірою черпала допитлива душа генія. Недаром народна уява створила легенду про зустріч Сковороди і Шевченка, двох побратимів, що спільно обмірковували, як вернути народові волю.

Григорій Сковорода до самої смерті жив мандрівним життям, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав.

Двісті років не було навіть відомо, в якому місяці і якого числа він народився. Тільки в рік ювілею (200-річчя з дня народження) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М.І.Ковалинського від 22 листопада 1763 року розповідь про те, як провів день свого народження Г.С.Сковорода. Ця автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату народження Григорія Савича Сковороди – 3 грудня 1722 року.

Краєзнавчий музей в реконструйованій батьківській  хаті Сковороди,

село Чернухи, Полтавщина

Дослідники відшукали архівні матеріали, що малюють нам соціальний стан його родини. У козацькому переписі Чорнуської сотні Лубенського полку за 1745 рік записано: «Двор Пелагеи Сковородыхи, сын которой Григорий обретался в певчих». Батька тут же названо не поважним ім’ям Сава, а зневажливим «Савка», що вказує на приналежність родини до малоземельних, тобто незаможних козаків.

Один із предків Сковороди, що «козакував», був людиною активною, запальною, за це його прозвали Скороводою («скора вода»), проте, писарчук, вносячи прізвище в реєстр, не розчув і … вивів із помилкою, та напевно, каліграфічно: «Сковорода».

Козацький стан усе ж давав особисту волю і формував у майбутнього філософа психологію вільної людини. Питанням честі вважали козаки освіту для своїх дітей. Ця традиція та виняткові здібності малого Григорія до навчання спонукали батьків віддати сина в науку до дяка, а від дяка – до Чорнуської церковнопарафіяльної школи.

Ще в XVII столітті Україна була покрита мережею шкіл, в яких вчили живою українською і церковнослов’янською мовами. Освіта і культура народу стояли дуже високо. Арабський мандрівник і вчений Павло Алеппський (Булос аль-Халебі), проїхавши в 1652 році Україною, писав: «Від міста Рашкова і по всій землі… козаків, ми помітили прекрасну рису, що розпалила наш подив: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи, крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх тинятися на вулиці невігласами».

Щоб ввергнути Україну в морок суцільної неписьменності, царизмові знадобилося 200 літ. Уже з перших років XVIII століття російське самодержавство докладає зусиль, аби витіснити з шкіл живу українську мову, а церковнослов’янські і давні українські книги замінити російськими. В часи Сковороди народна мова в українських школах швидко зникала, книжна українська мова занепадала, була чужа народові.

Григорій мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист. Пізніше вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. У Чорнуській школі був солістом у церковному хорі, що разом із винятковими здібностями до навчання відкривало йому дорогу до підготовчого класу Київської академії.

Київська академія вабила кожного, вчитися в ній  було мрією багатьох. Перед її брамою зупинився зачудовано в 1738 році 16-літній Григорій Сковорода.

Київська академія була першим вищим учбовим закладом на Україні. 1615 рік, рік відкриття Київської братської школи, вважається початком вищої освіти на Україні. У 1631 році видатний український діяч культури Петро Могила об’єднав братську школу з школою Києво-Печерської лаври в єдиний Києво-Могилянській  колегіум. З 1694 року колегіум став називатися Київською академією (з 1819 року – духовною).

Вся українська культура XVII-XVIII сторіч – література, музика, живопис, архітектура – безпосередньо пов’язані з історією Київської академії.

Сковорода застав в Академії ще багато добрих традицій і кинувся у вир багатогранного студентського життя. Тут його вчителями стали, зокрема, Симон Тодорський — поліглот, перекладач і мандрівник, котрий викладав юнакові грецьку, німецьку та гебрейську мови, Мануйло Козачинський — автор знаної «Трагедокомедії про смерть Уроша V», що з неї розпочинає свою історію сербський театр, Георгій Кониський — поет, філософ і богослов. Соліст академічного хору і початкуючий композитор, Сковорода відзначався в науках і впевнено йшов до мети. Він легко опановував усі шкільні премудрощі, переходячи з одного ординарного класу до іншого.

Але згідно царського указу від 10 серпня 1742 року «Про набір співаків у двірську капелу»  дев’ятнадцятирічний студент із Києва стає «придворним уставщиком», тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети, що любила тішити себе слуханням співу, особливо українських пісень.

Співаки й музиканти набиралися з України. Талановитих чекали нагороди, багатство. Але інтереси Сковороди були іншими. Він тужив за рідним краєм, життя царського двору викликало у нього гнів і відразу, пізніше він згадував його з осудом та зневагою.

Г. Ягодкін

1744 року цариця Єлизавета перебувала в Києві, а з нею і двірський хор. Сковорода не побажав знову їхати до Петербурга і повернувся в Київську академію.

Після закінчення академії київський архієрей хотів зробити Григорія Савича священиком. Почуваючи нехіть до духовного сану, Сковорода вдався до хитрощів і прикинувся навіженим, змінив голос, став затинатися. Обдурений архієрей відрахував його як «нетямкуватого», визнав непридатним до духовного звання і дозволив йому жити будь-де.

Незабаром до Угорщини за токайськими винами для царського двору виїхало з Москви російське посольство. Як людина високої освіти і знавець музики, співу та мов, Сковорода був запрошений супроводжувати посольство.

Та досить було дістатися за кордон, як Григорій Савич узяв до рук ціпка, за  плечі – сакви зі скромними пожитками – пішов вивчати Європу: «Старався знайомитися найперше з людьми, вченістю і знаннями добре відомими тоді».  Йому вдалося побувати  в Австрії, Словаччині, Польщі, а може, і в Італії, Чехії та Німеччині. Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле. Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, польською, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську. Слухав лекції знаменитих німецьких професорів, вивчав різні філософські системи, придивлявся до життя, зіставляючи його з життям на Україні, і, домандрувавшись до ностальгії, через два з половиною роки повернувся у затінок рідних верб.

Сковороді йшов тоді 31-й рік. Це вже була людина зі сталими переконаннями і великим запасом знань, хоч і без найменших засобів до життя.

Батьки давно перебрались на цвинтар, так і не дочекавшись свого вченого сина, а єдиний брат виїхав кудись у пошуках кращої долі, і сліди його назавжди загубилися.

Як жити? Далекі мандри не привели в землю обітовану. Не зустрілось йому ні країни, в якій усі мали б щастя, ні теорії філософської, яка б відповіла на всі «чому» і «як».

Єдине багатство, яке він приніс додому, – знання, що змусили говорити про нього, як про одного з найерудованіших людей не тільки України, але й усієї Російської імперії, як про нового Сократа, як про українського Ломоносова.

І він сміливо вирушив у плавбу по житейському морю. Він попрощався з дорогими батьківськими могилами, взяв знову до рук ціпок і сміливо та бадьоро пішов із рідного села в широкий світ, несучи певність, що всюди знайде шматок хліба у людей, воду дасть йому земля без плати, а все інше зайве…

Пам’ятник Григорію Сковороді в

Переяславі-Хмельницькому

Першу зупинку зробив Григорій Сковорода в Переяславі, де на запросини єпископа зайняв місце вчителя піїтики в семінарії. Та семінарські схоласти і сам єпископ не змогли помиритися з Сковородою: адже він не запобігав перед ними, а у своїх лекціях відстоював нову систему віршування, яка в поезії того часу витісняла стару. Сковорода відкинув домагання викладати по-давньому, за що, як пише М. І. Ковалинський, «изгнан был из училища Переяславского не с честью».

Коли справа з офіційним учителюванням скінчилась, його запросив домашнім учителем до свого сина вельможний дідич Степан Томара.

 

Сковорода навчав свого вихованця Василя Томару думати, а не повторювати з чужих вуст або книжок нісенітниці. Він не затуманював голову учня готовими висновками, а намагався збагнути його вроджений хист і розвинути природні здібності хлопця. Заняття вів переважно у формі розмов, весь час спонукаючи учня висловлювати власну думку. Та одного разу панські холуї донесли гоноровитій Томарисі нешанобливі слова Сковороди. Довелося знову йти.

Зібравши свої пожитки в торбу, вирішив ще раз глянути: чи так і по всій імперії, як на Україні… Десь у кінці 1754 року мандрівник зупинився у Троїце-Сергієвій лаврі недалеко від Москви. Намісником у лаврі був вихованець Київської академії Кирило Ляшевецький. Того захопили освіченість і розум Григорія Сковороди, і він просив свого земляка залишитись у лаврі викладачем монастирського училища. Сковороді пропонували місце, гроші, славу, але, як і під час закордонної мандрівки, він затужив за батьківщиною, за її степами і садами.

Наприкінці 1755 року знову він з’явився в Переяславі. Тут чатував на нього все той же дідич Степан Томара, який шкодував, що втратив незвичайного вчителя. Коли Сковорода спав, друзі Томари привезли його в Каврайський маєток. Поміщик вибачився і ледве умовив Сковороду залишитися. Ще понад три роки праці віддав він своєму вихованцю – Василеві Томарі, аж доки тому настав час іти до офіційної школи, а Григорій Сковорода спробував ще раз стати офіційним учителем.

Переяславський період (1753-1758 рр.) – окрема сторінка життя Сковороди. Весь вільний час любив він проводити в полях і гаях. На сон залишав не більше чотирьох годин, а з першими променями сонця був на ногах, надівав свій простий одяг, брав сопілку, торбу з книгами, до рук ціпок і йшов, куди хотів. Був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир, та й то лише раз на день по заході сонця. Але ніколи не втрачав доброго настрою, веселості і доброзичливості, за що всі його любили і завжди шукали товариства з ним.

Біблія, яку любив читати Сковорода на лоні природи, настроювала на філософський лад. П’ять переяславських років не минули безслідно як для Сковороди, так і для української літератури, поклавши початок одній з найцікавіших поетичних збірок у давній українській літературі.

«Сад божественних пісень» створювався протягом 1757-1785 рр. «Божественні» пісні не слід розуміти буквально, хоч Сковорода і вказує, що його «Сад» проріс «із зерен Священного писання». Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора.

Перші вірші збірки за жанром – панегірики, що складалися для вихваляння окремих осіб чи подій. Сковорода дещо обновив традиції панегіричного вірша. Безпосередність і простота ліричного героя, щирість і чистота почуттів стали ознакою жанру.

Ода «Похвала бідності» розглядає низку морально-етичних проблем, які були предметом розмов між Сковородою та його учнем М.Ковалинським. «Нестурбований мир», «спокій нерушений і здоров’я міцне», «серце незламнеє», «зрівноважений дух», «мудра розсудливість», «веселість ясна» – цим супутникам людського життя співає хвалу поет. Тут Сковорода подає ідеальний образ людини, якого він усе життя прагнув. Цей ідеал протистоїть «жебракам», «захланним старцям», «що до скарбів земних так пожадливо горнуться».

Сатиричні вірші Сковороди представлені поезією «Всякому місту – звичай і права». Цей твір настільки подобався народові, що ввійшов у репертуар кобзарів-лірників як народна пісня. Гадають, що й музику на слова вірша створив Сковорода.

Його поезія служила високій меті звільнення людини від кріпацтва. Джерело людського щастя поет бачив у соціальній і національній волі.

З 1759 року Григорій Савич починає викладати піїтику у Харківській духовній колегії. Рік минув щасливо, але вже на канікулах епіскоп зробив спробу схилити Сковороду до чернецтва, що відкривало б йому дорогу до керівництва колегіумом. Та Сковорода вбачав істинне буття не в кар’єризмі, а в незахланнім житті, у вдоволенні малим, у відмові від усього непотрібного, у погамуванні самолюбства, щоб зберегти моральну чистоту. Сказав про це епіскопові. Відчувши його незадоволення, одразу попросив благословення на дорогу і пішов з міста.

У Харкові Сковорода познайомився з учнем колегіуму – Михайлом Ковалинським. Між ними на все життя зав’язалась щира дружба. Часто-густо заради свого вихованця з’являвся він у Харкові. Допомагав вивчати мови, музику, античну літературу, філософію. Повертався в село – брався викладати на папері свої повчання, записувати думки, народжені у розмовах з юним другом. Іноді влаштовував з вихованцем пізно ввечері прогулянки за місто, приводив на цвинтар і, гуляючи поміж могилами, навчав не боятися ні життя, ні смерті.

Разом з Ковалинським улітку 1764 року Сковорода їде до Києва. Він дивував свого учня глибоким знанням історії України, історичних пам’яток. Але з Києва швидко вернувся на Слобожанщину. Відкинув запросини «стати стовпом церкви» і щасливо повернувся до улюблених садів, осель, балок і полів Харківщини.

Педагогічна справа, очевидно, була покликанням філософа, бо коли 1766 року йому знову запропонували викладати в Харківському колегіумі нововведений предмет – основи доброчинності, він охоче погодився і написав з цією метою посібник «Вхідні двері до християнської доброчинності для молодого шляхетства Харківської губернії». Керівники колегіуму мали намір зробити талановитого викладача «своїм», а Сковорода не хотів втрачати зв’язків з учнівською молоддю, плекаючи надію виховати в неї вільнолюбство і критичне ставлення до церкви, релігії; суспільства. Неприємності сталися вже після першої лекції, яку Григорій Савич розпочав словами: «Увесь світ спить! Та ще не так спить, як сказано: коли впаде, не розіб’ється; спить глибоко, розкинувся, наче прибитий! А наставники… не тільки не будять, а ще й погладжують, примовляючи: спи, не бійся, місце хороше… чого боятися

Коли зважити, що в громадській атмосфері цього часу пахло селянськими повстаннями, Коліївщиною, яка через два роки по цьому і спалахнула, то буде зрозуміло, що на Сковороду чекали нагінка і неприємності.

Трохименко К.Д.
Григорій Сковород
а. 1960-1966 рр.

Своєю діяльністю Г. С. Сковорода прискорив відкриття першого університету на Україні. Коли Василь Назарович Каразін, молодий тридцятирічний дворянин, узявся за організацію Харківського університету, його заходи закінчилися в 1803 році удачею саме тому, що більшість із дворян, які внесли нечувану на той час суму в 618 тисяч карбованців сріблом, вже були підготовлені до цього. Це все були або учні, або знайомі, або друзі Григорія Савича Сковороди.

Охоронці тодішньої офіційної ідеології вживали найрізноманітніших заходів від підсиджування і шпигунського стеження до репресій над передовими викладачами, друзями Сковороди, і найздібнішими учнями, аби припинити поступ думки. Під безпосереднім впливом Сковороди багато учнів пішли вчитися до Петербурзької медико-хірургічної академії, почастішали випадки відмови учнів від духовного сану, як це зробив свого часу їхній учитель.

Можливо, випадок із першою лекцією якось і забувся б, та Сковорода пустив по руках її рукопис. На Григорія Савича зводили наклепи, перекручували сказане, приписували такі думки, яких насправді він не висловлював. Заздрість і невігластво, ототожнюючись із офіційною думкою, з особливою наполегливістю терзали жертву. Відбулося кілька диспутів, на яких філософ дотепно і розумно висміяв своїх супротивників. І тоді Сковороду знову звільнили з роботи.

Останні 25 років свого життя Григорій Сковорода був мандрівним учителем, заживши слави справжнього народного любомудра. Здебільшого він зупинявся в маєтках слобідсько-української шляхти: Донців-Захаржевських, Земборських, Каразиних, Квіток, Ковалевських, Мечникових, Сошальських, Тев’яшових, — або в келіях Курязького, Охтирського, Святогірського, Сіннянського, Сумського та інших монастирів.

За цей час він створює збірку «Байки харківські», пише основні свої філософські твори: «Наркіс. Розмова про те: взнай себе», «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Розмова, що зветься алфавіт, або буквар світу», «Діалог. Ім’я йому – потоп зміїний» тощо.

Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. В його творчій постаті виразно виявилися риси новочасного письменника зі своїми власними поглядами на життя. За словами Івана Франка, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу – від автора «Слова о полку Ігоревім» до Котляревського і Шевченка.

Шевченко писав: «А Бернс усе ж поет народний і великий. І наш Сковорода був би таким, якби на нього не мала впливу латинь». Справді, більшість філософських трактатів, листів, поезій Сковороди написані латиною. Очевидно, саме відсутність добре виробленої української літературної мови змушували його віддавати перевагу латинській. Книжна українська мова на той час була далека від народної, та й ту забороняв царизм.

Щоправда, Сковорода активно вводив живу народну мову в літературу, а іноді просто вважав, що пише «народним діалектом».

Художня проза Сковороди – це збірник «Байки харківські». Байка як жанр часто зустрічалася в давній українській літературі і фольклорі. За Сковородою, байка має сприяти у пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на викриття суспільних болячок, підносили дух громадянської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар’єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства.

Поруч із використанням езопівських сюжетів у байках «Орел та Черепаха», «Жаби», «Чиж і Щиглик», «Олениця та Кабан» Сковорода створює низку оригінальних за сюжетом творів, що постали на матеріалі народного епосу, народної мудрості.

Прозові твори Сковороди представлені також притчами «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок».

Поруч із художніми творами стоять філософські трактати Григорія Сковороди.

Грецьке слово «філософія» означає любов до мудрості, любомудрів. Любомудр, чи філософ, шукає шляхи, як пізнати світ  і людське буття, намагається встановити взаємозв’язок усіх речей, усього, що існує, щоб дати свій загальний погляд на світ, відповісти на безліч «чому» і «як».

Філософію Григорій Сковорода вважав тією міфічною провідною ниткою Аріадни, що допомагає людині вийти із найскладнішого становища в житті. За ним «філософія чи любомудріє спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього».

У трактаті «Потоп зміїний» Сковорода так пояснює суть своєї філософської системи: «Є три світи. Перший є всезагальний і світ життєвий, де все народжене проживає. Цей складається з незліченних світ світів і є великий світ. Другі два є частковий і малий світи. Перший – мікрокосм, тобто – світик, або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія… Всі три світи складаються з двох  сутностей названих, матерія і форма».  Внутрішня сутність макрокосму і мікрокосму, за Сковородою, однакова, бо є виявом однієї й тієї ж вічної і безкінечної матерії. Звідси він робить висновок, що досить пізнати мікрокосм – людину – і можна збагнути весь світ – макрокосм. «Пізнай самого себе, і ти пізнаєш весь світ».

Ці думки він часто підносить у вигляді біблійних притч, байок, часто посилається на Біблію, згадує  Бога, та для Сковороди Бог – це синонім природи, розуму, любові, а не Творця.

Для нього Біблія – збірка художніх творів, джерело істини, шедевр художнього мислення людей, де в алегорично-символічних і метафоричних образах трактуються питання людського буття. Христос – лише один з героїв цього художньо-філософського твору.

У своїх філософських поглядах він підносить значення розуму. Культ розуму ріднить Григорія Сковороду з французькими просвітителями XVIII віку – Вольтером, Руссо, Дідро. Український народний мислитель гідно представляв слов’янський світ перед найпередовішою філософською думкою доби.

Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а «коваль свого щастя», «шумливий бурхливий дух». Сам залізної, монолітної натури, він готовий був платити життям за ідею і вважав, що шлях до щастя – «наслідування блаженній натурі»:

Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати.

Про це йдеться в філософському творі «Вхідні двері до християнської доброчинності».

У творі «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» Сковорода по-своєму прочитав  античну легенду,  яка привела його до висновку: пізнати себе самого, відшукати себе самого і знайти в собі людину – одне і те ж. Стверділа байдужість і узвичаєний смак, на його думку, є причиною духовного убозтва людини.

У «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» філософ утверджує високу мораль народу, заперечує міщанську суєту і панське неробство. Осмислюючи, в чому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в цей спосіб близько стає до народного розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність» і «доброчесність», «щастя». Його ідеал найвищих якостей – людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна.

На Україну за Сковородою прийшло пробудження народу, з яким зв’язані імена Котляревського і декабристів, Шевченка і аж до Івана Франка і Лесі Українки – слави і гордості української нації. І якщо на утиски самодержавства Росія відповіла Пугачовим і Радіщевим, то Україна – Коліївщиною і Сковородою.

А. Л. Насєдкін

Сковорода із селянами

Український філософ був на рівні свого часу і кращих його мислителів. В оді «De Libertate» він привітав збройну національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Хмельницьким. Його суспільний ідеал – республіка, країна і царство любові, де нема ворогування і розбрату, а закони «зовсім противні тиранським». Сучасне йому суспільство – це «зборище мавп філософських, які, крім ненависної машкари… ніякої суті від істинної мудрості не мали», а лише старались прохопитись до «знатніших звань, анітрохи не роздумуючи, чи рідні їм ті звання будуть і чи будуть суспільству, а по-перше, самі для себе корисними?» В результаті: «перевернулося… правління в муки; суддівство в крадіжки; воїнство в грабіж; а науки – в знаряддя злості» («Алфавіт чи буквар світу…»).

Давня українська література була невичерпним духовним джерелом для наступних поколінь, а Сковорода – золотим мостом між давнім і новим українським письменством. І хоч правда, що Сковорода «тікав від людей», але робив це заради людей, щоб постати перед рідним народом у високому найменні справжньої людини. «Ми створимо світ кращий,- говорив філософ. – В Горній Русі (майбутній Україні) бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу».

Сковорода не вірив у можливість служіння людям поза своєю Батьківщиною. На цьому принципі зростав його полум’яний патріотизм. Григорій Сковорода був сам патріот, прищеплював і виховував у народу священне почуття любові до своєї Батьківщини. У кожному селі, яке він залишав, з’являлися його послідовники. В місцях, по яких проліг шлях мандрівного філософа, спалахнула Коліївщина, повстали турбаївці, водив загони відважний народний месник Семен Іванович Гаркуша.

«Мандрівним університетом», «бродячою академією» називали Григорія Сковороду. Від села до села йшов він у старій свиті з відлогою, з торбою за плечима і ціпком-журавлем у руках. І скрізь його зустрічали радо. У полі, на сільських майданах, на велелюдних ярмарках, на пасіках він охоче ставав до розмови з людьми і передавав їм простими словами свої знання, говорив про правду і розум. «Якби мені можна було стільки ж писати, як і думати»,- писав Сковорода, а в розмовах часто говорив, що мусить «озиратись на задні колеса», щоб бачити, хто підслуховує, хто стежить за ним.

Один із сучасників філософа так малює його образ: «Можна назвати його  безсрібним; не було в нього ніякого майна: що було на ньому, то лиш було його. Дідусь вищий середнього зросту, в сірому байковому сюртуці, в українській овечий шапці, з палицею в руці, за мовою справжній малоросіянин, здався мені стомленим і задумливим… Не стяжав він ні золота, ані срібла,- але народ не за те приймав його під свої покрівлі: навпаки, хазяїн хати, куди він заходив, перш за все оглядав, чи не треба було щось поправити, почистити, змінити в його одежі та взутті; все те негайно й робилося. Мешканці тих, особливо, слобід та хуторів, де він зупинявся, любили його, як рідного. Він віддав їм усе, що мав; не золото й срібло, а добрі поради, умовляння, настанови, дружні докори… Втішався, що труд його мандрівного життя не був безплідний».

Г. Лук’янов.

Портрет Г.Сковороди.. 1794

«Про мене балакають, що я ношу свічу перед сліпцями, а без очей не бачити світоча,- хай говорять, видумують дотепи, що я дзвонар для глухих, а глухому не до шуму – хай вигадують! Вони знають своє, а я знаю моє…»

Високим цілям пробудження народу віддав своє життя народний мислитель і справжній просвітитель народу. Його життя горіло вогнем любові, ненависті, правди і розуму. Розповідають, що Катерина II, зустрівшись з Сковородою, запитала, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл, що вказував на суть його життя:

Е! вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні.

А на її запрошення переселитись в Петербург заявив: «Я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Коли Григорій Савич відчув, що вже годі топтати ряст, востаннє пішов він у далеку мандрівку до свого друга і учня М. І. Ковалинського в село Хотетове поблизу Орла. Йому заповів усі свої рукописи. Останню зупинку зробив у селі Іванівка (нині Сковородинівка), в маєтку дідича А. І. Ковалівського. 72-річний філософ помер тут 29 жовтня 1794 року.

Про смерть Сковороди записав Срезневський таке:

«…Був прегарний день. До дідича з’їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез.. Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?» — спитав господар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчити мандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний, закостенілий».

Через 20 років прах його було перенесено в сад, до пам’ятника господарям маєтку. Там і нині зберігається його могила з написом на камені: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Той, якого світ не зловив

  • За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними спудеями,  рукописними книгами, латиною і церковнослов’янською мовою. В той же час його вірші-псальми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії.

***

  • Лише в 1798 році вийшов друком його «Нарциз, або пізнай самого себе», та і то без його прізвища. В 1806 р. журнал «Сіонський Вєстник» видрукував ще деякі його твори. Потім у Москві в1837–1839 рр. вийшли окремо деякі його твори, і лише в 1861 році видруковано першу, але зовсім неповну збірку його творів. Краща й більша збірка, але теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харкові під редакцією професора Д. Багалія. Тут видруковано 16 творів, причому з них 9 уперше! Крім того надруковано тут біографію Сковороди та деякі його вірші. Ще одне видання творів Григорія Сковороди вийшло в 1912 році в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут видрукована і дуже гарна його біографія пера М. Ковалинського, що був учнем Сковороди.

***

  • Сковорода вважається чи не найпомітнішим з усіх діячів XVIII століття. Про нього у світі видано понад п’ять тисяч наукових праць, його твори перекладено більше ніж на 20 мов, а за своєю популярністю серед науковців і культурної громадськості світу український філософ і сатирик посідає друге місце після Тараса Шевченка. Його твори популярні у Китаї та Японії.

***

  • Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

***

  • Він був неординарною особистістю, взяти хоча б факт його вчителювання у Харкові. Замість оцінок, Григорій Савич писав «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту. Всього у Григорія було 12 таких градацій.

**

  • Образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був аскетом, який водночас полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (який привозили спеціально для нього з Європи). В його торбинці завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

***

  • Проїжджаючий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.-
    Боже мій, – вигукнув він, – ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: «О, це дуже розумна людина!»
    Але ви витратили удвоє більше часу, – відповів філософ, – і все заради того, щоб люди говорили: «Ох, який же він дурень!».

***

  • Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад’ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:
    –         Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!
    –         Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, – відповів філософ і продовжив грати на флейті.
    Ад’ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:
    –         Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.
    –         А-а-а, – добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.

***

  • М. Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

***

  • Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.
    –         Чому ти не вклоняєшся мені, – запитала його Катерина ІІ.
    Філософ спокійно відповів:
    –         Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

***

  • Намагаючись приручити Сковороду, цариця запросила його на постійне проживання при дворі. У відповідь знову виклик: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». У спокусливі сіті заради «панства великого», заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався.

***

  • У 2005 році відомий бразильський письменник Пауло Коельо на запитання журналіста про причини його перебування в Україні, сказав: «Я приїхав уклонитися землі, яка народила філософа ХХІ століття Григорія Сковороду».

***

  • В рамках святкування Дня Академії відбувається традиційна акція «Чистий Сковорода». Студенти НаУКМА збираються, щоб помити пам’ятник одного з найвидатніших учнів Академії – філософа Григорія Сковороди.

 

З афоризмів Григорія Сковороди

 

  • Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
  • Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
  • Святість життя полягає в робленні добра людям.
Малюнок Г.Сковороди.

Фонтан «Нерівна всім рівність»

 

  • Не все те отрута, що неприємне на смак.
  • Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
  • Бери вершину і матимеш середину.
  • З усіх утрат втрата часу найтяжча.
  • Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
  • Більше думай і тоді вирішуй.
  • Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
  • О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках!
  • Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
  • Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!
  • З видимого пізнавай невидиме.
  • Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
  • Коли велика справа — панувати над тілами, то ще більша — керувати душами.
  • Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
  • Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.
  • Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.
  • Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
  • Все минає, але любов після всього зостається.
  • Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.
  • Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!
  • Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.
  • Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.
  • Лід на те й родиться, аби танути.
  • Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця.
  • Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності.
  • Що вподобав, на те й перетворився.
  • Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?
  • Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
  • На новий путівець шукай нові ноги.
  • Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
  • Довго сам учись, коли хочеш учити інших.

***

Тема дружби в творчості Г.С.Сковороди

Як на джерело радощів, а звідси — душевного здоров’я, Сковорода вказує на дружбу. Однак вибирати друзів треба дуже обачно, оминаючи підлабузників і криводушних. Бо нерідко нещирі друзі залучають молоду людину до непомірності, спокушаючи запевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішуче побороти соромливість і твердо відмовити, а надалі і взагалі відмовитися від спілкування з такими людьми, — застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які ще досі здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйним вченням», ми ризикуємо втрапити у їхнє становище.

Ставлення до життя

Сковорода виявляє неабияку обізнаність з медичними теоріями античних лікарів: він зазначає, Гален, міркуючи про здоров’я, радив хлопчикам і юнакам вживати холоднішу, а старим — теплішу їжу, і тлумачить цю думку так: з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси — катар, нежить, гній, вологість, згущена жаром.

Сковорода конкретизує зв’язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м’ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі — «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше». У 26-му листі до Михайла Ковалинського, вміло користуючись латинською клінічною термінологією, він перелічує хвороби та стани, які, за його спостереженнями, найпоширеніші серед людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo), тощо.

Вплив Сковороди на його та наших сучасників

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на  дальше українське громадянство, і то не тільки своєю  етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Щоб оцінити цей вплив, як писав С.Єфремов, «…досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому «мандровану академію» і його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода… Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка…».

Невважаючи на те, що творів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування. Сковороді не треба було шукати читачів, — вони його шукали: в нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українського філософа… Ці твори заходили й під сільську стріху. Згадаймо Шевченкову згадку з дитячих літ:

Зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду,
Або «Три царіє со дари»…

На початку 1930-х років видатний український мислитель Дмитро Чижевський писав: «Може, ні про одного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, — є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях — можна сказати без перебільшення — висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду…».

А сьогодні важко навіть перерахувати, скільки тих «великих та малих праць» про Сковороду з’явилося по всіх усюдах: і в Україні, і в Австрії, Австралії, Англії, Бразилії, Вірменії, Грузії, Іспанії, Італії, Канаді, Молдові, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Угорщині, Фінляндії, Франції, Чехії… Зрештою, одне таки можна стверджувати напевно: число присвячених Сковороді праць уже давно перевалило за п’ять тисяч. І в тих працях — сила-силенна різних спостережень, присудів, тлумачень…

Григорій Сковорода бентежить уми своєю глибиною та незбагненністю.

Уявімо собі, наприклад, тихе тепле літо. Надвечір’я. Яснополянська садиба великого письменника й мораліста графа Льва Миколайовича Толстого потонула в розкішній зелені. А сам хазяїн сидить у своєму робочому кабінеті за столом. Він уважно читає чималий за обсягом том — харківське видання творів Сковороди 1894 року (ця книга ще й досі зберігається у фондах особистої бібліотеки Толстого). Український філософ вразив його. І коли перегодом хтось із друзів Толстого згадав у розмові Сковороду, той одразу ж пожвавився. «Ах, Ви знаєте Сковороду! — радісно вигукнув граф. — Яка надзвичайна постать!»  І трохи помовчавши, додав з тією ніжністю в голосі, з якою говорять про рідну людину: «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!»…

Оповідання про Сковороду Лев Толстой справді написав. І в тому оповіданні зринає дуже примітна фраза: «Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах». Кажуть, що коли восени 1910 року, перед самісінькою смертю, Толстой начебто ні з сього ні з того надумав тікати галасвіта з Ясної Поляни, то цей відчайдушний крок був не чим іншим, як наслідуванням «утечі від світу» Григорія Сковороди. Одне-єдине, що було тут не так — граф Толстой тікав від світу, аби померти, а Сковорода зрікся світу в розквіті сил заради того, щоб жити…

Сковорода, бувши справжнім символом доброї старої України, останнім великим письменником доби бароко, так часто відлунює в нашій подальшій традиції. Власне кажучи, українська культура ХІХ—ХХІ століть нерозривно пов’язана зі світом сковородинських ідей та образів: «сковородинцями» були і Котляревський, і Квітка-Основ’яненко, і Шевченко.

Про народний характер творчості  Сковороди  Микола Костомаров писав:

Г. Сковорода. Копія з гравюри Мате

«Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім’я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права»…  (Слово о Сковороде. «Основа», 1862, № 8.).

А під добу українського Ренесансу 1920-х років Павло Тичина присвячує йому збірку «Замість сонетів і октав» та розпочинає роботу над поемою-симфонією «Сковорода», Микола Хвильовий називає його «великим українським філософом», Валер’ян Поліщук у «біографічно-ліричному» романі «Сковорода» показує філософа відважним мандрівником «у глибини духа», Максим Рильський у поезії «Китаїв» бачить Сковороду предтечею нового світу, Микола Зеров береться за переклади латиномовної сковородинської поезії, Юрій Клен розпочинає свій шлях українського поета сонетом «Сковорода»…

У філософії та поезії Сковороди закорінений і опір блискучої плеяди українських «шістдесятників». Ігор Костецький називає його одним-єдиним учителем модерної України (Praeceptor Ucrainae), людиною, що репрезентує ту українську культуру, «яка має вселюдське значення». Василь Барка, чиїм життєвим кредо стали слова: «Світ мене спіймав, але не вдержав», — говоритиме про Сковороду як про «найбільшого після перших отців Церкви християнського філософа світу». Дмитро Донцов присвятить останні дні свого життя праці над статтею «Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності» (прикінцева сторінка рукопису так і залишилася в його друкарській машинці). А героїня повісті Оксани Забужко «Інопланетянка» буде пильно вдивлятися в образ Сковороди, намагаючись збагнути сенс тієї навряд чи досяжної для смертного чоловіка повноти буття, яку вона називає «третім рівнем свободи». Ким же він був, міркує вона: «посполитим улюбленцем, дотепником із сопілкою», чи «похмурим самітником, ніким не збагнутим «чоловіком Божим», з людської ласки годованим?..»

Спадщина мислителя продовжує привертати увагу багатьох дослідників.  Український Філософський фонд, Центр св. Климента «Спілкування та діалог культур», Кафедра філософії та релігієзнавства Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», Центр «Практична філософія» періодично проводять Сковородинівський колоквіум («Читання на Трьохсвятительській»).

2005 року на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очолений доктором філологічних наук професором Миколою Корпанюком, який щодвароки проводить Сковородинівські читання. 

Особливості байок Г. С. Сковороди

 

Сковороду можна вважати зачинателем

жанру байки, який набув широкого розвитку

в українській літературі у 19 столітті,

досягши високого художнього рівня

у Є. Гребінки і особливо у Глібова.

С. Пінчук

Байкам Григорія Сковороди притаманний глибокий зміст, про ідею байки він сказав так: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». Сковорода вважав байку «мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу».

Байки зроблені у прозі, алегоричні образи птахів і звірів не завжди носять українські назви, багато з них взяти з Біблії або античної літератури. Людські персонажі є рідкісними, вони з’являються у таких байках, як «Баба і Гончар», «Вітер і Філософ».

Байки Сковороди поділяють на 4 ідейно-тематичні групи:

  • про те, що справжню цінність людини визначають не зовнішні якості, а внутрішні – розум, милосердя, великодушність, справедливість («Голова і Тулуб», «Ворона і Чиж», «Жайворонки», «Баба і Гончар», «Олениця і Кабан»).
  • тема «сродної» праці (тобто такої, що відповідає природним здібностям і схильністям людини). Єдине джерело добра — праця. Наприклад, до байок цієї категорії слід віднести «Змія і Буфон», «Брусок і Ніж», «Орел і Черепаха», «Собака і Кобила», «Зозуля і Дроздик», «Бджола і Шершень».
  • викриття згубних для людини прагнень і пристрастей, протиставлення їх з точки зору тодішнього часу доброчинним ідеалам – прагнення до знатності та багатства («Жаби», «Чиж і Щиглик», «Щука і Рак», «Мураха і Свиня»).
  • уславлення дружби та розуму («Пес і Вовк», «Собаки»).

 

Вшанування пам’яті

 

  • За останні сто років в Україні на державному рівні відзначалися ювілеї та роковини Г.С.Сковороди:

1919 р. —125-річчя з дня смерті Сковороди

1922 р. — 200-річчя з дня народження

1939 р. — 145-річчя з дня смерті

1942 р. — 220-річчя з дня народження

1944 р. — 150-річчя з дня смерті

1972 р. — 250-річчя з дня народження

1994 р. — 200-річчя з дня смерті

1997 р. — 275-річчя з дня народження

2002 р. — 280-річчя з дня народження

2012 р. — 290-річчя з дня народження

2017 р. — 295-річчя з дня народження

 

  • 1972 рік за ініціативою ЮНЕСКО було оголошено Роком Григорія Сковороди . Україна та науково-культурні громади 126 країн світу святкували 250-річчя видатного мислителя.

 

  • Ім’ям Сковороди названо:
    • населенні пункти (село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині)
    • вулиці (вулиця і провулок у Полтаві, Лохвиці; вулиці у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпрі, Запоріжжі, Кропивницькому, Чернігові, Чернівцях, Хмельницькому, Дрогобичі, Лубнах, Мелітополі, Переяслав-Хмельницькому, Чорнухах, Гребінці, Золотоноші, Зінькові, Горішніх Плавнях, Решетилівці, Фастові, Бродах, Великій Димерці, Люботині, Вовчанську, Манченках, Шешорах, Надвірній, Стрию, Вознесенську, Золочеві, Ковелі, Заводському, Віньківцях, Конотопі та інших населених пунктах; провулок у Яготині, Охтирці; 3 провулка у місті Конотоп)
    • наукові та освітні заклади (Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України (Київ); Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди; Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди)
    • небесні тіла (астероїд 2431 Сковорода)

 

  • Пам’ятні місця і музеї:
    • Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди (с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області)
    • Меморіальний музей Г.С.Сковороди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (м. Переяслав-Хмельницький)
    • Чорнухинський літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди (Полтавська область)
    • Історико-культурний заповідник «Батьківщина Григорія Сковороди» (смт Чорнухи Полтавської області — започатковане створення)
  • Г.С.Сковорода на поштових марках, банкнотах, монетах
  • 21 червня 1996 року Національний банк України випустив срібну ювілейну монету номіналом 1 000 000 карбованців з посвятою великому українському філософу і вченому.
  • 15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду. У дизайні банкноти (на у та зворотному боках) використані два малюнки Г. С. Сковороди. Фон центральної частини лицьового боку банкноти утворює зображення фонтану з написом «Не равное всѣмъ равенство» — авторського малюнку Григорія Сковороди до твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». На зворотному боці зліва від будівлі розміщено графічне зображення авторського малюнку Григорія Сковороди до його твору («Піфагоровий трикутник», у який Сковорода вкладав глибокий символіко-філософський зміст).
  • До ювілейних дат випускались присвячені Г.С.Сковороді поштові марки (СРСР,1972 рік; Україна, 1997 рік).
  • Премії імені Г.С.Сковороди:
  • Премія ім. Григорія Сковороди (фр. Le Prix Skovoroda) — відзнака Посольства Франції в Україні за найкращий переклад із французької мови на українську, заснована в 2001 році в межах посольської програми сприяння видавничій справі в Україні «Сковорода», що присуджується у двох категоріях: література; гуманітарні та суспільні науки.
  • Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»— заснована 1 березня 2005 року громадською організацією «Чернігівський інтелектуальний центр» та Волинським товариством «Світязь»  з метою розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, громадських діячів та меценатів. Голова журі — Василь Слапчук. З 1 листопада 2014 співзасновником премії є Міжнародна літературно-мистецька академія України.

***

Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди

У селі Сковородинівка знаходиться один з найвідоміших музеїв Харківської області – «Національний літературно-меморіальний музей  Г.С.Сковороди».  Музей було відкрито в 1922 році в колишній садибі поміщиків Ковалівських, де завершився земний шлях мислителя.

Світлий одноповерховий будинок XVIII століття, побудований в класичному стилі, стоїть на невеликому пагорбі. Будинок був зведений  як садовий павільйон і використовувався як дім для гостей і свят.

У перших двох залах розкривається життєвий шлях просвітителя, його основні філософські ідеї та художні твори. Третій зал присвячений вшануванню мислителя та вивченню його творчості у ХІХ–ХХІ ст. Завершується екскурсія біля меморіальної кімнати, де жив і помер Григорій Сковорода.

Серед експонатів – діорама с. Чорнухи на Полтавщині, де народився        Г.С.Сковорода, фотографії та малюнки місць, пов’язаних з його життям, портрети друзів і сучасників. Книги, одяг, предмети побуту ХVIII ст. дозволяють відчути колорит епохи. Є й унікальні експонати – годинник з дарчим написом Сковороди і скрипка, на якій він грав. В меморіальній кімнаті відтворено обстановку, що оточувала  Г. С. Сковороду в останні роки його життя: старовинне бюро, на якому лежать рукописи, книги, гусяче пір’я; ліжко, укрите домотканим рядном; скриня; на стіні – селянська свитка.

Екскурсія супроводжується аудіозаписами української духовної музики XVIII ст. та пісень самого Г. С. Сковороди (у виконанні українського барда П. Приступова). В залі демонструються художні та документальні фільми, відеозаписи культурних заходів у музеї.

Будинок оточує старовинний парк,  де прохолодно навіть у спекотну погоду. Причиною тому особливі дерева. Їх тут тільки два види: липи і дуби. Прогулявшись по алеях, можна спуститися до ставка. На березі ставка стоїть сімсотрічний дуб. У його дуплі часто усамітнювався Григорій Савич, щоб спокійно насолодитися роботою. Тут містився письмовий столик, стілець, і дві людини могли вільно сидіти і спілкуватися.

Відомо, що дуб кілька разів підпалювали. На початку двадцятого століття в дупло забралися три пастуха, розвели вогонь, а дерево раптом загорілося, і тільки сильний дощ не дав поширитися вогню.

В 1943 році німці знищували все підряд, коли відступали. Не пощадили і дуб. Старожили стверджують, що полум’я було видно за кілька кілометрів, а дерево нагадувало гігантський палаючий факел і висвітлювало довколишні хутори. Швидше за все, того разу воно б напевно загинуло, але тут знову хлинула злива!

Уже в 1979 році дуб вперше не зазеленів, а через багато років усох і завалився. Вдалося врятувати і зберегти тільки верхні частини.

Зараз він обнесений металевою решіткою з підписом: «Дуб-велетень, під яким любив працювати Г. Сковорода». Поруч з деревом встановлена гранітна брила, на якій викарбовано погрудне зображення Г. Сковороди (скульптори –  Д.Сова та Л.Жуковська).

Багато років поспіль на території комплексу проводився ярмарок, і кожен раз в ці дні, що не припиняючись, йшов дощ.  Старі люди казали, що дух нашого великого земляка таким чином протестує проти торгівлі на «його» території. Тоді ярмарок скасували, почавши проводити літературно-фольклорні свята. Погода весь час ідеальна, але тільки на території музею і парку. У самому селі дощик, як  і раніше, капає. Гості дивуються цьому явищу.

Також неподалік (біля с. Бабаї)  розташований гідрологічний пам’ятник природи місцевого значення, відомий як «Холодна сковородинівська криниця». Згідно з легендою, мандрівний філософ сам розкопав це джерело.

У 1960 р поруч з джерелом була встановлена меморіальна дошка, яка вказує, що джерело є пам’яткою історії та культури.

 

Г.С.Сковорода у мистецтві

Образ філософа завжди привертав увагу митців, але оцінити зовнішню схожість живописних та скульптурних зображень неможливо, адже прижиттєвого портрета Григорія Савича не існує. Незадовго до смерті Сковороди місцевим живописцем була написана парсуна, згодом учень філософа Михайло Ковалинський замовив професійному художнику її поліпшену копію. Впродовж  ХІХ століття з’явилося декілька мальованих по пам’яті  сковородинських портретів невідомих художників. Образ «українського Сократа» привертав увагу митців ХХ століття і наших сучасників.

Сковорода у живопису

  • Васильківський С. «Народ слухає пісні Сковороди»
  • Їжакевич І. «Т.Шевченко-пастух виспівує Сковороду»; «Посланець Катерини запрошує Сковороду до Петербурга».
  • Литвиненко В. Серія естампів «З життя Сковороди».
  • Павлович Ю. Акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.
  • Трохименко К. «Григорій Сковорода серед народу».
  • Яблонська Т. «Портрет Г. Сковороди».
  • Константинопольський А. «Г.Сковорода серед студентів Києво-Могилянської академії».
  • Щербак А. «Малий Григорій пасе гусей», «Сковорода у Празі», «Остання зустріч Г.С. Сковороди з Михайлом Ковалинським».
  • Вакс Б. «Г.С.Сковорода в Кавраї».
  • Томенко Г. «Г.Сковорода у Харківському колегіумі».

 

Г. Ягодкін. З циклу «Григорій Сковорода»

 

 

 

Сковорода в скульптурі

Перший скульптурний портрет просвітителя був створений майже сто років тому: пам’ятник Сковороді планували встановити у Москві на площі навпроти Брянського вокзалу. Авторка – Надія Крандієвська – завершила свій проект пам’ятника в листопаді 1919 року. Та урочистого відкриття, на жаль, не відбулося, тому що старий постамент не витримав ваги та розколовся, статуя впала й розбилася. І все ж зображення першого пам’ятника Сковороді збереглося.

Пам’ятник Г.Сковороді встановлений в “Українському парку” на території   МАУП

Пам’ятник мандрівному філософу, встановлений у Лохвиці 1922 року, називають найдосконалішим зі «сковородіани». За висловом його автора –   Івана Петровича  Кавалерідзе, це «пам’ятник душевний». Босоногий мандрівник із сопілкою в руці, подорожньою торбиною й свиткою, перекинутою через плече, наче зупинився на мить, спершись на палицю, простий, відкритий людям і світові. Якимсь дивом він зберігся в полум’ї воєнного лихоліття. У1972 році автор відновив пам’ятник у бронзі. Кавалерідзе також є автором пам’ятників  Григорію Савичу у Чорнухах та Сковородинівці.

В Сковородинівці після проведеного 2007 року симпозіуму скульпторів з’явилася Алея філософа.

В Києві встановлено два пам’ятника  Григорію Сковороді. Автор бронзової скульптури  на Контрактовій  площі в сквері напроти будівлі Києво-Могилянської академії, в якій мандрівний філософ і поет провів як студент багато років. – І. Кавалерідзе.

Пам’ятник Г. Сковороді у Києві

Згідно з першим проектом, запропонованим Кавалерідзе, Сковорода був босим, з Біблією під пахвою і хрестиком на шиї. Але цей варіант був відхилений партійним керівництвом. Тому вирішили прибрати натільний хрестик, Біблію в руках замінили сумкою, а на ноги одягли постоли. Відкрито пам’ятник 1 березня 1977 року на тоді ще Червоній площі. Бронзова постать Григорія Сковороди на повний зріст розміщена на низькому постаменті з чорного граніту. Філософ зображений як мандрівник, що здалека прийшов до Києва і з благоговінням дивиться на свою альма-матер. Його постать струнка й аскетична, у довгій свитці, правою рукою до грудей притиснута полотняна мандрівна торбинка. Висота скульптури становить 5 м.

У 1989 році у Переяславі-Хмельницькому біля Музею кобзарства встановили пам’ятник роботи скульптора Петра Романюка (2007 року «Сковороду з гуслями» перенесли на подвір’я меморіального музею неподалік від іншого прекрасного пам’ятника роботи Володимира Луцака «Сковорода з пташкою»).  Ще один пам’ятник філософу у цьому місті встановлений на території Державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (автор скульптурного портрету – Ігор Зарічний).

Найпершим пам’ятником Сковороді в Харкові, який Григорій Савич називав «Божьим оком», вважають гранітну стелу з рельєфною фігурою філософа роботи Лідії Твердовської.  Пам’ятний знак було встановлено 1974 року на території теперішнього Свято-Покровського монастиря.

У 1992 році біля педагогічного інституту урочисто відкрили скульптурну композицію: на фоні великого стенду з текстом Сковороди «Ми Сотворим Світ получшій Созиждем день вєсєлєйший» на невисокому постаменті фігура просвітителя (автор – Ігор Ястребов). В 2012 році виготовлену з листової міді постать замінили на брозову (автор – Сейфаддін Гурбанов).

У вересні 1992 року в Харкові встановили ще один пам’ятник славному сину України. Використати нереалізований проект Івана Кавалерідзе «Сковорода з Біблією» запропонував його учень, режисер-документаліст Ростислав Синько. Бронзову скульптуру встановили поблизу Історичного музею. Постать філософа прикрашає також  Сад скульптур по вул. Максиміліановській, 18.

Пам’ятники роботи Сергія Ястребова встановлені у Бабаївському лісі біля відомої стежки Сковороди й у Бабаях навпроти Палацу культури.

У Хмельницькому, де активно діє Товариство імені Сковороди, встановлено два пам’ятники: 2009 року на території інституту соціальних технологій (автор – Василь Корчовий) та 2010 року – біля Хмельницького відділення МАУП (автори – Олесь Сидорук й Борис Крилов).

З давен так склалося, що світова значимість конкретної постаті підкреслюється встановленими за кордоном пам’ятниками. Порівняно з Кобзарем, якому існують пам’ятники майже у 50 країнах світу, кількість закордонних пам’ятників Сковороді набагато скромніша: один – у США (встановлений в 1992 році в передмісті Бостона за ініціативою Григорія Приймака, виходця із Чорнух, нащадка з роду Г.Сковороди; скульптор – М.Родес) та дві меморіальні дошки – в угорському Токаї (1998 р.; автор – Вікторія Чернак) та словацькій Братиславі (2002 р.; автор – Михайло Белень).

Над образом  філософа впродовж століття працювали майже 60 скульпторів. Це митці з Києва, Одеси, Львова, Полтави, Черкас, Івано-Франківська, Ужгорода, Сімферополя, Харкова, Перяслава-Хмельницького, Лохвиці, Яготина, Дніпра, Села Опишня й селища Буди, а також Росії, Німеччини й США.

З різних матеріалів і у різних техніках створені ці портрети. Безперечно, до 300-літнього ювілею мислителя їх кількість значно побільшає, адже інтерес до його мудрості і в Україні, і за кордоном помітно зростає.

 

Сковорода в кіномистецтві

«Відкрий себе» (1972) — документальний фільм про геніального українського філософа і поета Григорія Сковороду. Режисер — Ролан Сергієнко. У фільмі використано українську музику XVIII століття, зокрема фрагменти музичних творів, приписуваних Г. С. Сковороді. Упродовж фільму глядач спостерігає за роботою Івана Кавалерідзе — оновлення у бронзі монументу Г. С. Сковороди, спорудженого 1922 року в Лохвиці.

 «Григорій Сковорода» (1959) — повнометражний художній біографічний фільм режисера Івана Петровича Кавалерідзе про життя Григорія Сковороди.

«І світ мене не впіймав…» (2004 ) – художній фільм, режисери Юрій Зморович, Анатолій Кучеренко.

«Григорій Сковорода» (2008) –  четвертий фільм з документального циклу про десятьох великих українців, режисер Олексій Лябах.

«Григорій Сковорода»  ( 2011) – відеосюжет  із циклу «Обличчя української історії», НТК України.

«Таємничий Сковорода» (2013)документальний телефільм Олени Хмирової.

 

У літературі

  • Романи – «Григорій Сковорода», «Предтеча» Василя Шевчука, «P.S. Григорія Сковороди …» Марії Штельмах.
  • Вірші – «Він носить все своє з собою» Івана Світличного, «Ой ні, ще рано думати про все» Ліни Костенко, «Слово про рідну матір» Максима Рильского.


      Індустріальний сонет

Сто чорних димарів на Батьківщині.
Сто світлих гімнів рідної землі!
Прощай, ганьба, і сором, і жалі!
Цивілізована держава моя нині.

Сто гордих колосів над збіглими віками.
Сто гордих дум на гордому чолі!
Це квітне сталь, як перший цвіт землі,
Це я навчився мислити руками.

Ти чуєш, Дніпре, ріко-хліборобе!
Ще перший розум наш — Сковорода Григорій —
До тебе йшов у думнім щасті-горі,

І я прийшов, душі моєї вродо,
Приніс дари тобі на синьому світанку:
Сто димарів і поле-колисанку.

                    Микола Вінграновський

 

* * *

Григорій Сковорода

До латині
Пусти, латинь! Що віднайшла в мені ти?
Козацький син без шаблі, без коня,
На костурі в простій селянській свиті
В степу забуту пісню доганя.
Бо рідна мати, плачучи, голосить,
Чекаючи на мене край села,
Бо покритка по сльозах, як по росах,
У чужину далеку побрела…
Пусти, латинь! На рідному Посуллі
До неба колос тягнуть ячмені,
Не вір, що не мені кують зозулі,
Що чорні мари тешуться мені…
Відстань, латинь! Що віднайшла в мені ти?
Козацький син без шаблі, без коня,
На костурі в простій козацькій свиті
Себе вкраїнським степом доганя…
                         Григорій Підпалий

 

* * *

Піти, піти без цілі і мети…
Вбирати в себе вітер і простори,

І ліс , і лан, і небо неозоре.
Душа лише співа: «Цвіти, цвіти!»
Аж власний цвіт у ній почне рости,
В якому будуть теж і сонця й зорі,
І тихі води, чисті і прозорі.
Прекрасний шлях ясної самоти.
Іти у сніг і вітер, в дощ і хуг,
І мудрості вином розвести туг,
Бо, може, нам це вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.

   з поезії Ю. Клена «Сковорода».   

    Сковорода

Йому  підносили у німбові ману,

вчинити ченчики воліли послугу,

А він серед наук втямки не брав одну –

Науку рабського німого послуху.

 

Тягнулися мов без обіду, дні, шляхи,

Чоло нескорене блуканням краяли.

Немов над банями стривожені птахи,

Знялись думки його над краєм зграями.

 

А він від усміху дитинного добрів,

Могутня голова сивіла мжичкою.

Нарешті в парі й до кінця свого добрів

З дружиною – із долею мужичою.

 

На груші костура повісивши й бриля,

Копати яму заходивсь лопатою.

Земля його черства, тверда його земля –

Та й він із вдачею її лобатою.

 

Сакви під голову – і в землю ліг святу,

А світ ловив іще, не міг пробачити …

І на яку ж було злетіти висоту,

Щоб звідти навіть власну смерть побачити.

                          Володимир Забаштанський

* * *

«…Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
І вітер зелений одчалить в даличінь –
Уже Сковорода
Встає з досвітньої молитви
І в сад іде…
Сковорода на землю упаде
Цілує квіти, трави гладить
Росою очі, немов незрячі, протирає –
О Господи, як ти всього мене наповнив
щедро, щедротно!
Пошли ж душі моїй спокій,
І мир, і злагоду, й любов,
А більш нічого не бажаю,
О Всеблаженний!…

І знову сповнюється миру
Душа Сковороди.
І тиху флейту з-за пояса діставши,
Він починає славить світ,
Того, хто в світ його послав
І пізнавать себе самого научив…
На всіх шляхах життя
Єднай свою хиткую волю
З волею Творця.
Подяка Богові за все».

              Павло Тичина

У музиці

Багато віршів Григорія Сковороди покладені на музику. Український композитор Леонід Грабовський створив цикл «Temnere Mortem» (1991).

Крім того, існують відомості про композиторську діяльність Григорія Сковороди. Зокрема, йому належать пісні «Ой ти птичко жолтобока», «Стоїть явір над водою».

Поодинокі записи музики Сковороди збереглися у рукописних збірках кінця XVIII — початку XIX століття. Цю музику виконував ансамбль Святослава Крутикова «Camerata Taurica», згодом — Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені.

Вірш «Всякому городу нрав і права» входить до репертуару багатьох сучасних кобзарів-виконавців: Сергій Захарець, Тарас Компаніченко, Ніна Матвієнко, Олександр Тріус, Ярослав Крисько, Олександр Савчук, Юліан Китастий.

 

Зерниною майбутнього тоді була я

А ти – садівником Пісень Божественних

І серця філософія палає

Вже три століття яриною, веснами…

У мандри кликали дороги Всесвіту

І ти з торбиною шукав оті сліди

Охоче убирав сорочку вічності

Подався з миром у нелетаргічні сни.

І простоту лишив у заповіт,

Пізнання глибини скарбів духовності

У щасті лиш піднятись у політ

І далі, далі, далі від гріховності.

Близнюк у поглядах (нескромною здаюсь?)

О, Савичу, гнітить хором-домівка.

М.Рудська

Твій світ з дитинства світлом захопив

Стрілець – наш зодіак, життя – мандрівка…

Ірина Шушняк-Федоришин

 

Література

 

Твори Г.С.Сковороди:

  • Сковорода Г.С. Повне зібрання творів у двох томах [Текст] / Сковорода Г.С. – К.: Наукова думка, 1973. – 527 с. Т.1. Пісні, вірші, байки.
  • Сковорода Г.С. Повна академічна збірка творів [Текст] / Сковорода Г.С.; за ред. Л.Ушкалова; передм. Л.Ушкалова. – Х.: Майдан, 2016. – 1386 с.
  • Сковорода Г.С. Вибрані твори в українських перекладах [Текст] / Сковорода Г.С.; упоряд.текстів, передм. та прим. Л.Ушкалова. – Х.: Ранок, 2003. – 137 с. – (Серія «Програма з літератури»).
  • Сковорода Г.С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи [Текст] / Сковорода Г.С.; упоряд. текстів, передм. та прим. І.В.Іваньо. – К.: Наукова думка, 1983. – 538 с. – (Бібліотека української літератури).
  • Сковорода Г.С. Сад пісень [Текст]: вибрані твори / Сковорода Г.С.; худож. С.Артюшенко. – К.: Веселка, 1983. – 187 с.
  • Сковорода Г.С. Що вподобав, на те й перетворився [Текст]: афоризми // Українська афористика Х-ХХ ст. / упоряд. Р.Коваль, В.Шевчук, М.Михальченко. – К.: Просвіта, 2001. – С. 74-77. – (Класика світового афоризму).

 

Життя і творчість Г.С.Сковороди:

  • Алексєєва Т. Григорій Сковорода: мандри у вічних пошуках істини [Текст]: [життєвий шлях мислителя] // Я вивчаю українську. – 2012. – №1. – С.28-33.: ілюстр.
  • Григорий Саввич Сковорода. Стихотворный сборник «Сад божественных песен, прозябший из зёрен Священного Писания» (1753-1780) [Текст] // 50 знаменитых украинских книг / Андрусенко В.П., Загребельная Л.С., Козырь Е.В., Петрова Л.П. – Х.: Фолио, 2004. – С. 7-18. – (100 знаменитых).
  • Драч І.Ф. Григорій Сковорода [Текст]: біографічна повість / Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. – К.: Молодь, 1984. – 213 с. – (Уславлені імена).
  • Жулинський М. Григорій Сковорода (1722-1794). Прозорливе око віри та істини [Текст] // Жулинський М. Українська література: творці і твори / Жулинський М. – К.: Либідь, 2011. – С. 31-44.
  • Лошиц Ю.М. Сковорода [Текст]: биографический очерк / Лошиц Ю.М. – М.: Молодая гвардия, 1972. – 222 с. – (Жизнь замечательных людей).
  • Мельничук Г. Мандрівний філософ Григорій Сковорода (1722-1794) [Текст] // Мельничук Г. 1000 незабутніх імен України / Мельничук Г. – К.: Школа, 2005. – С.139-140. – (Серія «1000»).
  • Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті [Текст]: фотокнига / автор-упоряд. В.Я.Стадниченко, М.А.Шудря. – К.: Спалах, 2004. – 176 с.: ілюстр.
  • Поліщук Ф.М. Григорій Сковорода. Життя і творчість [Текст]: нарис / Поліщук Ф.М. – К.: Дніпро, 1978. – 261 с.
  • Попов П.М. Григорій Сковорода. Життя і творчість [Текст]: нарис / Попов П.М. – К.: Державне видавництво худ. літератури, 1960. – 170 с.
  • Роздобудько І. Григорій Сковорода у Таганрозі [Текст]: [факти і міфи про перебування Сковороди у Таганрозі] // Чумацький шлях. – 2013. – №3. – С.22-23.
  • Семака Л. Григорій Сковорода (1722-1794) – філософ, поет, педагог, просвітитель [Текст] // 100 найвідоміших українців / К.: Книжковий дім «Орфей», 2002. – С.161-168. – (100 найвідоміших).
  • Сковорода Григорій Савович – український філософ, просвітитель і поет [Текст] // Провідники духовності в Україні: довідник / за ред. І.Ф.Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – С.552-553.
  • Стадниченко В.Я. Іду за Сковородою. Сповідь у любові до вчителя [Текст]: документальна повість-подорож / Стадниченко В.Я. – К.:Криниця, 2002. – 171 с.
  • Табачников И.А. Григорий Сковорода [Текст]: биографический очерк / Табачников И.А. – М.: Мысль, 1972. – 206 с. – (Мыслители пришлого).
  • Учитель життя. Сковорода як гасло часу [Текст]: нариси, дослідження, інтерв’ю, світлини / авт.-упоряд. Стадниченко В.Я.; пер. слово М.М.Сулими. – К.: Успіх і кар’єра, 2016. – 491 с.
  • Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода [Текст]: науково-популярне видання / Ушкалов Л.В. – Х.: Фолио, 2013. –123 с. – (100 знаменитых).
  • Харченко Т.Н. Сковорода Григорий Саввич [Текст] // Харченко Т.Н. 100 знаменитых людей Украины / Харченко Т.Н., Очкурова О.Ю., Рудычева И.А. – Х.: Фолио, 2004. – С. 407-411. – (100 знаменитых).
  • Шаров І. Сковорода Григорій Савич (1722-1794) – просвітитель, філософ, поет, перекладач [Текст] // Шаров І. 100 видатних імен України / Шаров І. – К.: Альтернативи, 1999. – С.373-378.
  • Шевчук В.А. Григорій Сковорода [Текст] : роман/ Шевчук В.А.; худож. А.П. Крвавич.– К.: Радянський письменник, 1969. – 316 с.
  • Штельмах М.Л. P.S. Григорія Сковороди … [Текст] : роман/ Штельмах М.Л. – Х.: Гімназія, 2013. – 315с.

 

Зміст

Основні віхи життя і творчості …………………………………….. 5
По шляху у Вічність………………………………………………… 6
Той, якого світ не зловив…………………………………………… 18
З афоризмів Григорія Сковороди…………………………………. 21
Тема дружби в творчості Г.С.Сковороди………………………….. 22
Ставлення до життя…………………………………………………. 22
Вплив Сковороди на його та наших сучасників…………………… 23
Особливості байок Г. С. Сковороди………………………………… 25
Вшанування пам’яті………………………………………………… 26
Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди .. 28
Г.С.Сковорода у мистецтві…………………………………………. 30
Література…………………………………………………………… 36

 

 

 

По шляху у Вічність [Текст]: методичний вектор (до 295-річчя з дня народження Г.С.Сковороди) / Центральна дитяча бібліотека; метод.-бібліографічний відділ; [підгот. А.В. Хаджирадєва; комп. набір О.В.Ярошенко; відповідальний за вип. Т.В. Канська]. – Ізмаїл, 2017. – Вип. 1. – 37 с. – (Великі українці).

 

 

Просп. Миру, 17, м.Ізмаїл, 68600

Тел/факс: (04841)5-74-13, тел.(04841)5-50-26

http: // izm cdb.in.ua

http: // izmchildbibl.blogspot.com

e-mail: izm.detbibl@odessa.gov.ua